Г.Ващенко про виховання молоді
Служити Богу й Батьківщині – основна мета, яку поставив собі український народ тисячу років тому. Стоїть вона перед ним і нині, і стоятиме ще багато віків по тому. Інша справа, що ця мета набуває різних форм і забарвлень у різні історичні періоди. Особливий характер вона має й нині, коли нарешті Україна стала незалежною державою. Тому-то так на часі ця праця.
Вчений застерігає: завоювавши державну незалежність, її можна легко втратити. Щоб не сталося цього, мусимо наполегливо, самовіддано і цілеспрямовано виховувати нашу молодь. І всі ми ще з більшою віддачею це робитимемо. Іншого нам просто не дано – адже живемо на благодатній українській землі, Землі, обраній Богом.
“Виховання мусить бути органічно зв’язане із самовихованням. Батьки і школа, керуючи процесом формування особистості дитини, мусять розвивати в неї активність і почуття відповідальності не тільки за свою працю, а й за поведінку взагалі. 3 кожним роком перебування дитини в школі ініціатива та активність її мають поширюватися і поглиблюватися так, щоб учень, кінчаючи школу, виходив з неї коли не сформованою особистістю, то, принаймні, людиною з виробленими основними позитивними рисами вдачі та знаннями й навичками, потрібними для дальшої праці над собою”, – підкреслює Г. Ващенко. Він, як і інші українські філософи та педагоги, добре усвідомлював, що коли людина самовдосконалюється, вона цим самим вдосконалює світ, який її оточує. Тут і закладено філософський девіз: від розвитку одиниці до розвитку загального. Тому завдання кожної людини, яка творчо мислить, – піднімати навколишнє середовище до свого рівня свідомості. Для вчителя фактично це найперше завдання. Ця лінія також простежується у “Вихованні волі і характеру” Григорія Ващенка
