Тож не даремно і виставка носила назву «Сміються , плачуть рушники». Власне рушник - це та ж сама задушевна пісня чи душа, заспівана розмаїтими засобами ткання, безмежно- буйною фантазією орнаменту, в якій наш народ вклав свою поетичну душу. Цікава розповідь Олени Іванівни , її внучки Огій Ірини та Пожидаєвої Наталії Іванівни перегукувались такими ніжними, знайомими з дитинства піснями про рушник, маму, Україну у виконанні Смалько Катерини.
Підтримали виставку своїми вишитими рушниками і вчителі школи : Картава О.І., Іржавська Я.А., Нужненко Н.В., Соловей Ю.В., Огій В.М, Ворошилова В.А.
Немає коментарів:
Дописати коментар